Жив собі в лісовій гущавині маленький їжачок на ім’я Колючка. Він був сірий, колючий і дуже-дуже сором’язливий. Колючка боявся всього на світі: гучного вітру, великих калюж, і навіть власних колючок, які іноді чіплялися за листя. — Ой-ой-ой! — щоразу пищав Колючка, коли хтось на нього випадково наступав. — Я ж колючий! Мене ніхто не любить! І справді, лісові звірята намагалися обходити їжачка стороною. Зайчик Стрибунок боявся вколоти лапку, білочка Руда Хвостик ховала горішки подалі, а ведмедик Топтун тільки зітхав: «Ех, от би йому пір’ячко, як у пташки!» Колючка сумував. Він сидів під старим дубом і мріяв: «Якби я міг стати м’яким і пухнастим, як кошеня! Або хоча б блискучим, як сонечко!» І от одного разу, коли сонечко сідало за обрій, сталося диво. Повз їжачка пролітав Місячний Промінчик — маленький, золотий і дуже веселий. Він побачив, як Колючка плаче, і зупинився. — Чого ти сумуєш, їжачку? — запитав Промінчик. — Я нікому не потрібний, — схлипнув Колючка. — У мене колючки, а не крила. Я не можу літати, не можу гратися, бо всі мене бояться. Місячний Промінчик засміявся срібним сміхом: — А ти спробуй не ховатися! Розкажи про себе щось гарне. Кожен має свою особливість. Подивись на свої колючки — вони ж як маленькі зірочки! Якщо їх натерти місячним пилком, вони засвітяться! Колючка не повірив, але все ж дозволив Промінчику посипати його спинку чарівним пилком. І раптом — о диво! — кожна колючка засяяла м’яким, теплим світлом. Їжачок став схожим на маленького ліхтарика. — Тепер ти найсвітліший їжак у лісі! — сказав Промінчик і полетів далі. Наступного ранку лісові звірята побачили дивне світло під дубом. Вони підійшли ближче і ахнули: то був Колючка! Він сяяв, як маленьке сонечко. — Ой, який ти гарний! — вигукнула білочка. — Можна я з тобою пограюся? — А можна я притулюся до тебе, коли темно? — запитав зайчик. Ведмедик Топтун погладив їжачка по спинці (хоча колючки все ще кололись, але світло робило їх такими привітними!). І от що цікаво: коли Колючка перестав боятися і соромитися, він помітив, що його колючки більше нікого не ранять. Вони стали м’якшими, а світло зігрівало всіх навколо. З того часу їжачок Колючка щоночі виходив на галявину і світив для всіх. Він більше не жалівся на свою колючість, бо зрозумів: навіть найгостріші речі можуть стати корисними, якщо дивитися на них з любов’ю. А Місячний Промінчик іноді прилітав і шепотів: «Бачиш, Колючко? Ти — зірка! Тільки не на небі, а в лісі. І це найкраще місце для справжнього сяйва».
Не бійся бути собою. Навіть твої недоліки можуть стати суперсилою, якщо ти навчишся їх цінувати.