У одному лісі, де сонце прокидалося раніше за півників, жив їжачок на ім’я Розгублячко. Він був дуже добрим і веселим, але мав одну дивну звичку: постійно все губив. То рукавичку загубить, то парасольку, а одного разу навіть загубив власний ніс — добре, що білочка знайшла його під кущем ожини. — Ой-ой-ой! — зітхав їжачок. — Чому я такий забудькуватий? І ось одного осіннього ранку, коли листя вкрило стежки золотим килимом, Розгублячко пішов до лісової школи. По дорозі він зустрів мудру Сороку, яка тримала в дзьобі блискучий горішок. — Це не простий горіх, — прошепотіла Сорока. — Той, хто його не загубить до заходу сонця, отримає одне бажання. Але пам’ятай: горіх любить порядок! Їжачок зрадів і сховав горіх у кишеню. Але вже за хвилину він побачив на галявині Зайчика, який плакав, бо загубив морквину для святкового пирога. — Тримай мою морквину! — вигукнув Розгублячко і, забувши про горіх, дістав з кишені моркву. Зайчик усміхнувся і поскакав далі. Йде їжачок далі, а назустріч Вовчик, який шукає окуляри. — Ой, лишенько, без окулярів я не бачу, де мій дім! — скаржиться він. Розгублячко поліз у кишеню — а там лежить горіх! Він уже хотів його віддати, але згадав про бажання. Проте Вовчик так жалібно дивився, що їжачок зітхнув і простягнув йому горіх. — Тримай, він блискучий, може, хоч він замінить окуляри? Вовчик зрадів, але горіх вислизнув з лап і покотився в нору до Крота. Крот визирнув і сказав: — О! Це ж мій улюблений блискучий камінчик! Я його вчора загубив! Так горіх переходив з лап до лап, поки сонце не почало ховатися за обрій. Розгублячко сів на пеньок і заплакав: — Ну от, знову я все загубив! І горіх, і бажання... Раптом до нього підбігли Зайчик, Вовчик, Крот і навіть Сорока. Вони несли той самий горіх! — Ми чули твою історію, — сказала Сорока. — Ти допомагав іншим, не думаючи про себе. Тому ми вирішили повернути тобі горіх. Їжачок узяв горіх, і той засяяв так яскраво, що всі заплющили очі. А коли розплющили — побачили, що горіх перетворився на маленьку зірочку, яка закружляла над лісом. — Твоє бажання, — почувся голос лісу, — вже здійснилося: ти зрозумів, що найцінніше — не те, що маєш, а те, що віддаєш. І з того дня їжачок більше нічого не губив. А якщо й забував щось — то лише тому, що поспішав комусь допомогти.
Найбільше багатство — це доброта, яку ми даруємо іншим. Коли ділишся з ближнім, нічого не втрачаєш, а знаходиш справжніх друзів.